У β-клітинах острівців підшлункової залози (Лангерганса) синтезується інсулін. Основна фізіологічна роль інсуліну в організмі — зниження вмісту глюкози в крові. Це відбувається за рахунок транспорту глюкози всередину клітин, посилення засвоєння її тканинами, підвищення глікогенезу (синтез глікогену з глюкози в клітинах печінки).
За відсутності або недостатності інсуліну розвивається цукровий діабет.
Розрізняють 2 типи цього захворювання (за класифікацією ВООЗ):
- інсулінозалежна форма (цукровий діабет І типу, цукровий діабет юнацький);
- інсулінонезалежна форма (цукровий діабет II типу, цукровий діабет дорослих).
У хворих на цукровий діабет з’являються сильна спрага, підвищується споживання рідини, зменшується маса тіла, знижується імунітет, сповільнюється загоєння ран, виникають ускладнення з боку судин. Лабораторно — гіперглікемія (рівень глюкози в крові більше ніж 6,6 ммоль/л), глюкозурія (цукор у сечі), ацидоз.
Залежно від типу хвороби застосовують 2 групи протидіабетичних препаратів:
- Гормональні препарати — інсуліни
- Пероральні протидіабетичні засоби
Гормональні препарати для лікування цукрового діабету — інсуліни
Інсуліни — це гормональні препарати або їхні аналоги, які застосовують для лікування хворих з І типом цукрового діабету (інсулінозалежного).
Класифікація інсулінів
|
1. Інсуліни короткої дії (6 - 8 год) |
||
|---|---|---|
|
Інсулін людиниІнсуман (хумулін, Актрапід НМ, Берлінсулін) |
Інсулін бичачийІнсулрап |
Інсулін свинячий Інсулін С (ілетин, моносуінсулін, актрапід МС) Інсулін SNC Хумалог |
|
2. Інсуліни середньої тривалості дії (12 - 14 год) |
||
|
Інсуман базал Хумулін JI Хумулін НПХ (берлінсулін Н, монотард) |
Депо-інсулін С Ілетин II Л Ілетин II НПХ Суінсулін лонг (Б-інсулін, інсулін- семілонг, інсулонг, монотард МС, суспензія інсулін-лонг) |
|
|
3. Інсуліни тривалої дії (24 - 36 год) |
||
|
Ультратард (Хумулін ультраленте) |
Суінсулін ультралонг |
|
Інсулін людський для ін’єкцій (інсуман, хумулін) виявляє найкоротшу дію залежності від дози — 5-8 год. Початок дії спостерігається через 30 хв, максимальний ефект — через 1-2 год. Доза інсуліну залежить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за добу. Для розрахунку виходять з того, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсуліні становить 30-50 ОД (зверніть увагу, що інсуліновий шприц містить 1 мл, або 40 ОД інсуліну). Інсулін вводять підшкірно або внутріш- ньом’язово за 15-20 хв до їди.
Основне застосування інсуліну — лікування цукрового діабету І типу, цукрового діабету будь-якого типу на фоні вагітності та хірургічних втручань.
Побічні ефекти: алергійні реакції, ліподистрофія у місці ін’єкції та ін.
Інсуліни тривалої дії — суспензії, які вводять внутрішньом’язово одноразово до сніданку.
Коливання рівня цукру в крові у хворих на діабет залежать від своєчасності та дози введення протидіабетичних препаратів, фізичного навантаження, частоти вживання їжі та ін.
Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсуліну або фізічного навантаження.
На початку цього стану хворому дають цукор або солодкий чай, у тяжкому стані вводять внутрішньовенно струминно 20-50 мл 40 % розчину глюкози. За вісутності ефекту вводять 5 % розчин глюкози внутрішньовенно крапельно. Для стимуляції глікогенезу і корекції АТ вводять 0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду.
Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несвоєчасного введення інсуліну.
Для лікування застосовують лише інсуліни короткої дії, які вводять внутрішньовенно. Існують різні схеми лікування гіперглікемічної коми. Найоптимальніший метод — внутрішньовенне крапельне введення інсуліну протягом перших 2 год зі швидкістю 8 ОД/год з розрахунку 0,1 ОД/кг. Для цього 1 мл інсуліну (40 ОД) розчиняють у 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 30-35 крапель за 1 хв.
Пероральні гіпоглікемічні препарати
Пероральні гіпоглікемічні препарати — це синтетичні препарати для вживання всередину при II типі цукрового діабету (інсулінонезалежного).
Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід тощо) стимулюють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.
Глібенкламід (антибет, бетаназ, даоніл, глюкобене, манініл, еуглюкон) — синтетичний гіпоглікемічний препарат, який посилює утворення ендогенного інсуліну, підвищує чутливість тканин до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями.
Показання до застосування: цукровий діабет II типу в дорослих.
Побічні ефекти: алергійні реакції, головний біль, втомлюваність, запаморочення, шум у вухах, диспепсія, холестаз, фотосенсибілізація.
Бігуаніди та препарати різної будови (метформін, буформін тощо) підвищують споживання глюкози тканинами, зменшують всмоктування глюкози в травному каналі. Призначають хворим на інсуліннезалежний цукровий діабет, ожирінням на фоні цукрового діабету І типу, у складі комбінованої терапії хворих на цукровий діабет.
Метформін (сіофор) — пероральний протидіабетичний засіб, який затримує всмоктування глюкози з травного каналу, підвищує зв’язування інсулину з рецепторами, гальмує синтез глюкози в печінці, знижує синтез ендогенного інсуліну.
Показання до застосування: цукровий діабет II типу, в тому числі на тлі порушень ліпідного обміну та ожиріння.
Побічні ефекти: диспепсія, що усувається самостійно при подальшому лікуванні.
Класифікація пероральних гіпоглікемічних засобів
|
Похідні сульфонілсечовини |
Бігуаніди |
Препарати різної будови |
|---|---|---|
|
Букарбан (карбутамід) Бутамід (толбутамід, дирастан) Глібенкламід (манініл, бетаназ, антибет, даоніл, глюкобене, еуглюкон) Гліквідон (глюренорм) Гліклазид (діабетон, гліорал, предіан) Глімепірид (амарил) |
Метформін (сіофор) Буформін (адебіт, силубін) |
Акарбоза (глюкобай) Розиглітазон(авандія) Ізодибут Діабетин |
- Препарати гормонів аденогіпофіза (передньої частки) та їх синтетичні аналоги
- Препарати гормонів нейрогіпофіза (задньої частки)
- Гіпоталамічні гормони, що гальмують ріст
Гіпофіз складається з 3 часток — аденогіпофіза (передньої частки), середньої частки та нейрогіпофіза (задньої частки).
Препарати гормонів аденогіпофіза (передньої частки) та їх синтетичні аналоги
Кортикотропін регулює функцію кіркової речовини надниркових залоз, виявляє протиалергійну і протизапальну дію. Призначають для лікування пацієнтів з алергічними і запальними захворюваннями, ревматизмом, поліартритом, а також застосовують з метою запобігання розвитку синдрому відміни під час лікування кортикостероїдами.
Тиротропін регулює функцію щитоподібної залози, призначають хворим з гіпофункцією щитоподібної залози та з діагностичною метою — при гострому її запаленні.
Соматотропін (соматропін, хуматроп, генотропін, сайзен) — біосинтетичний гормон росту людини, стимулює лінійне збільшення кісток. Застосовують для лікування дітей з порушенням росту, синдрому Тернера, гіпофізарного нанізму (карликовості).
Його не можна призначати хворим, коли ріст кісток уже завершився.
Лактин регулює виділення молока в післяпологовий період. Застосовують при гіпо- чи агалактії (недостатності виділення або відсутності молока).
Гонадотропні гормони регулюють функцію статевих залоз.
Застосовують при порушенні функції статевих залоз, безплідності.
Препарати гормонів нейрогіпофіза (задньої частки)
Окситоцин — синтетичний гормон нейрогіпофіза. Основне застосування препарату — стимуляція пологової діяльності, зупинка гіпотонічної маткової кровотечі.
Пітуїтрин — препарат, що містить 2 гормони: окситоцин та вазопресин. Вміст окситоцину дає можливість застосування його в акушерсько-гінекологічній практиці. Вміст вазопресину забезпечує підвищення реабсорбції води в нирках, затримку рідини та йонів в організмі, підвищення АТ. Застосовують пітуїтрин також для лікування хворих на нецукровий діабет, пацієнтів з нічним нетриманням сечі (енурезом).
Адіурекрин — сухий пітуїтрин. Застосовують інтраназально (вдихання через ніс) для лікування нецукрового діабету, енурезу. Тривалість дії — 6-8 год.
Побічні ефекти: хронічний алергійний риніт.
Адіуретин — рідина, що містить вазопресин. Призначають всередину в краплях пацієнтам з нецукровим діабетом та при енурезі.
Гіпоталамічні гормони, що гальмують ріст
До них належать препарати соматостатин (модустатин) та октреотид (сандостатин).
Октреотид (сандостатин) — синтетичне похідне природного гормону соматостатину, але має більш тривалу дію. Він пригнічує підвищену секрецію гормону росту, а також пептидів і серотоніну, через що змінює клінічні прояви деяких пухлинних та інших хвороб травного каналу і підшлункової залози.
Показання до застосування: акромегалія, ендокринні пухлини травного каналу та підшлункової залози, зупинка кровотеч із варикозно розширених вен стравоходу, діарея у хворих на СНІД та ін.
Побічні ефекти: біль і запалення у місці ін’єкції, анорексія, нудота, блювання, метеоризм, діарея, явища кишкової непрохідності, утворення каменів у жовчному міхурі (у 10-20 % хворих), випадання волосся, гострий панкреатит та гепатит тощо.