DMUPharm

У β-клітинах острівців підшлункової залози (Лангерганса) син­тезується інсулін. Основна фізіологічна роль інсуліну в організмі — зниження вмісту глюкози в крові. Це відбувається за рахунок транспорту глюкози всередину клітин, посилення засвоєння її тканинами, підвищення глікогенезу (синтез глікогену з глюкози в клітинах пе­чінки).

За відсутності або недостатності інсуліну розвивається цукровий діабет.

Розрізняють 2 типи цього захворювання (за класифікацією ВООЗ):

• інсулінозалежна форма (цукровий діабет І типу, цукровий діа­бет юнацький);
• інсулінонезалежна форма (цукровий діабет II типу, цукровий діабет дорослих).

У хворих на цукровий діабет з’являються сильна спрага, підви­щується споживання рідини, зменшується маса тіла, знижується імунітет, сповільнюється загоєння ран, виникають ускладнення з боку судин. Лабораторно — гіперглікемія (рівень глюкози в крові більше ніж 6,6 ммоль/л), глюкозурія (цукор у сечі), ацидоз.

Залежно від типу хвороби застосовують 2 групи протидіабетичних препаратів:

• Гормональні препарати — інсуліни
• Пероральні протидіабетичні засоби

Гормональні препарати для лікування цукрового діабету — інсуліни

Інсуліни — це гормональні препарати або їхні аналоги, які за­стосовують для лікування хворих з І типом цукрового діабету (інсулінозалежного).

Класифікація інсулінів

Інсулін людський для ін’єкцій (інсуман, хумулін) виявляє найкоротшу дію залежності від дози — 5-8 год. Початок дії спостері­гається через 30 хв, максимальний ефект — через 1-2 год. Доза ін­суліну залежить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за добу. Для розрахунку виходять з того, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсуліні становить 30-50 ОД (зверніть увагу, що інсуліновий шприц містить 1 мл, або 40 ОД інсуліну). Інсулін вводять підшкірно або внутріш- ньом’язово за 15-20 хв до їди.

Основне застосування інсуліну — лікування цукрового діабету І типу, цукрового діабету будь-якого типу на фоні вагітності та хірургічних втручань.

Побічні ефекти: алергійні реакції, ліподистрофія у місці ін’єкції та ін.

Інсуліни тривалої дії — суспензії, які вводять внутрішньом’язово одноразово до сніданку.

Коливання рівня цукру в крові у хворих на діабет залежать від своєчасності та дози введення протидіабетичних препаратів, фізич­ного навантаження, частоти вживання їжі та ін.

Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсулі­ну або фізічного навантаження.

На початку цього стану хворому дають цукор або солодкий чай, у тяжкому стані вводять внутріш­ньовенно струминно 20-50 мл 40 % розчину глюкози. За вісутності ефекту вводять 5 % розчин глюкози внутрішньовенно крапельно. Для стимуляції глікогенезу і корекції АТ вводять 0,5 мл 0,1 % роз­чину адреналіну гідрохлориду.

Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несвоє­часного введення інсуліну.

Для лікування застосовують лише ін­суліни короткої дії, які вводять внутрішньовенно. Існують різні схеми лікування гіперглікемічної коми. Найоптимальніший ме­тод — внутрішньовенне крапельне введення інсуліну протягом пер­ших 2 год зі швидкістю 8 ОД/год з розрахунку 0,1 ОД/кг. Для цього 1 мл інсуліну (40 ОД) розчиняють у 500 мл ізотонічного розчину на­трію хлориду, вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 30-35 крапель за 1 хв.

Пероральні гіпоглікемічні препарати

Пероральні гіпоглікемічні препарати — це синтетичні препара­ти для вживання всередину при II типі цукрового діабету (інсулінонезалежного).

Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід тощо) стимулю­ють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.

Глібенкламід (антибет, бетаназ, даоніл, глюкобене, манініл, еуглюкон) — синтетичний гіпоглікемічний препарат, який поси­лює утворення ендогенного інсуліну, підвищує чутливість тка­нин до інсуліну та ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями.

Показання до застосування: цукровий діабет II типу в дорослих.

Побічні ефекти: алергійні реакції, головний біль, втомлюва­ність, запаморочення, шум у вухах, диспепсія, холестаз, фотосенси­білізація.

Бігуаніди та препарати різної будови (метформін, буформін тощо) підвищують споживання глюкози тканинами, зменшують всмокту­вання глюкози в травному каналі. Призначають хворим на інсуліннезалежний цукровий діабет, ожирінням на фоні цукрового діабету І типу, у складі комбінованої терапії хворих на цукровий діабет.

Метформін (сіофор) — пероральний протидіабетичний засіб, який затримує всмоктування глюкози з травного каналу, підвищує зв’язування інсулину з рецепторами, гальмує синтез глюкози в пе­чінці, знижує синтез ендогенного інсуліну.

Показання до застосування: цукровий діабет II типу, в тому чис­лі на тлі порушень ліпідного обміну та ожиріння.

Побічні ефекти: диспепсія, що усувається самостійно при по­дальшому лікуванні.

Класифікація пероральних гіпоглікемічних засобів