Біологічна дія кислот визначається ступенем дисоціації, тобто кількістю утворених йонів водню. Місцево кислоти проявляють в’яжучу, подразливу, припікальну дію залежно від ступеня дисоціації та глибини взаємодії кислот із білками тканин. Високодисоційовані кислоти зумвлюють коагуляційний некроз (припікальний), який супроводжується запаленням, набряком, гіперемією, болем. Кислоти швидко всмоктуються зі шлунка і кишок у кров, зв’язуються з гідрокарбонатами і фосфатами (буферними системами крові). Зменшення лужних резервів призводить до компенсованого ацидо­зу (при цьому рН крові не змінюється). Подальше виснаження бу­ферних систем спричинює розвиток некомпенсованого ацидозу, за якого підвищується АТ, виникають судоми, пригнічується дихання (за типом Кусмауля), розвивається колапс.

Рівень рН нижче ніж 7,16 є несумісним з життям.

У медичній практиці використовують кис­лоту хлоридну розведену і кислоту борну.

Ознаки перорального отруєння концентрованими кислотами: опі­ки стравоходу, різкий біль, блювання з домішкою крові, шок, колапс.

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білками утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тканин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — колікваційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мірою, призводять до розм’якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резервів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповіль­нюється дихання, у крові підвищується вміст вуглекислого газу. Ознаками декомпенсованого алкалозу є нудота, блювання кров’ю, жовтянична шкіра та темно-червоне обличчя, біль у животі, судо­ми, лихоманка, сильний головний біль, сповільнене дихання, кома. У медицині застосовують натрію гідрокарбонат як відхаркуваль­ний, антацидний та антисептичний засіб, а також магнію оксид як антацид. Гострі отруєння їдкими основами проявля­ються опіками слизової оболонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть розвинутися механічна асфіксія у зв’язку з опіком і набряком гортані, стравохідно-шлункова кровотеча, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

Солі натрію (натрію хлорид)

Натрій — один з основних катіонів для здійснення життєво важ­ливих функцій організму. Він міститься в організмі в основному позаклітинно, підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рідин, впливає на лужність та об’єм циркулюючої крові.

Потреба в натрії складає 3-6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, проно­су (діареї), блювання, поліурії, опіків, гіпофункції коркової речови­ни надниркових залоз. Він проявляється спазмами непосмугованих м’язів, пригніченням ЦНС, розладами кровообігу.

Натрію хлорид — сольовий препарат, який застосовують у фор­мі ізотонічного, гіпертонічного та гіпотонічного розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9 % розчин, його на­зивають також фізіологічним розчином (хоча це недоречно, оскіль­ки він не містить повний та необхідний електролітний комплекс мінералів складу плазми крові).

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рі­дин і клітин організму.

Показання до застосування: зневоднення на тлі безперервного блювання, проносу, опіків; інфекційні хвороби; значна крововтра­та; шок, колапс; місцево — для оброблення і промивання ран, опі­ків, очей, носової порожнини.

Вводять ізотонічний розчин підшкірно і внутрішньовенно.

Гіпертонічний розчин натрію хлориду — 2—10 % концентрації.

Його осмотичний тиск вищий, ніж тиск у клітині, тому він спри­чинює зморщування і загибель клітин, виявляє також протимік­робну дію.

Показання до застосування: використовують для зовнішнього застосування (2-10 %) для оброблення і промивання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10-20 мл 10 % розчину) для зу­пинки легеневої, шлункової, кишкової кровотечі та при атонії ки­шок; ректально (50-100 мл 5 % розчину) при закрепах як пронос­ний засіб; всередину (2-5 %) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — 0,45—0,6 % концентрації.

Його осмотичний тиск нижчий, ніж тиск у середині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису)

Показання до застосування: для виготовлення розчинів місце- воанестезійних засобів.

Солі калію (калію хлорид)

Калій є основним внутрішньоклітинним йоном — 98 % загаль­ної кількості калію міститься в інтрацелюлярному просторі.

Калій бере участь у генерації і проведенні нервових імпульсів, синтезі ацетилхоліну, він необхідний для підтримки автоматизму серцевої діяльності. Добова потреба в калії становить 2-3 г на добу.

Дефіцит калію в організмі призводить до появи загальної слаб­кості і паралічу м’язів, порушення серцевого ритму (екстрасис­толія), зниження перистальтики кишок.

Калію хлорид — активний сольовий препарат калію.

Показання до застосування: гіпокаліємія різної етіології (на фоні застосовуння фуросеміду, дихлотіазиду, препаратів наперс­тянки тощо), серцеві аритмії (пароксизмальна тахікардія, мерехт­лива аритмія, екстрасистолія).

Протипоказання: повна блокада серця, порушення функції ни­рок та недостатність надниркових залоз.

Вводити калію хлорид парентерально слід дуже обережно. Над­лишок калію пригнічує серцеву діяльність, а внаслідок передозу­вання можлива зупинка серця в діастолі.

Вміст ампули калію хлориду (50 мл 4 % розчину) необхідно роз­чинити в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводити внутрішньовенно крапельно. Входить до складу препаратів аспаркам та панангін.

Солі кальцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат)

Кальцій забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів, бере участь у процесі згортання крові, передачі нервових імпульсів, функціонуванні нервової, м’язової і залозистої тканин.

Добова потреба в кальції становить 1-1,5 г. Дефіцит кальцію призводить до появи тетанічних судом у дорослих, спазмофілії у ді­тей, підвищення збудливості нервової системи.

Кальцію хлорид і кальцію глюконат беруть участь у процесі згортання крові, зменшують проникність біологічних мембран (у тому числі судин), виявляють протизапальну, протиалергічну і протиексудативну дію; стимулюють серцеву діяльність (впливають на серце протилежно йонам калію).

Препарати кальцію застосовують при кровотечах, алергійних реакціях, хворобах шкіри (екзема, псоріаз), паращитоподібної за­лози, ексудативно-запальних процесах, діатезі, капіляротоксикозі, у складі комплексної терапії хворих з переломами, остеопорозом, при запальних захворюваннях.

При отруєнні солями магнію, щавлевої і фторидної кислот пре­парати кальцію застосовують як антидоти.

Протипоказані препарати кальцію при лікуванні серцевими глі­козидами, схильності до тромбозів, тяжкій формі атеросклерозу.

Якщо препарат введено поза веною, основними скаргами хворого будуть відчуття пекучості і сильний біль (препарат при введенні в тканини зумовлює некроз). У цьому випадку необхідно не виймаю­чи голку ввести хворому магнію сульфат, обколоти уражене місце 0,25-0,5 % розчином новокаїну. Кальцію глюконат парентерально слід вводити внутрішньом’язово та внутрішньовенно, він не вияв­ляє подразливої дії на тканини.

Солі магнію (магнію сульфат)

Магній є складовою багатьох ферментів, від нього залежать енер­гетичний обмін, нервово-м’язова збудливість, регуляція проникнос­ті клітинних мембран. Він є антистресовим елементом. Добова нор­ма магнію становить 0,3-0,4 г.

Ознаки дефіциту магнію: підвищена дратівливість, апатія, де­пресія, тремтіння м’язів, порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат — сольовий препарат, що виявляє різнобічну дію, особливо залежно від шляхів уведення.

1. При парентеральному введенні (внутрішньом’язово, внутріш­ньовенно):

• пригнічує ЦНС, виявляє протисудомну дію;
• знижує АТ, виявляє антигіпертензивну, спазмолітичну дії;
• знижує скоротливу активність міометрія, виявляє токолітичну дію.

Показання до застосування: прееклампсія та еклампсія, гіпертензивний криз, загроза передчасних пологів.

2. При ентеральному введенні:

• зумовлює рефлекторний викид жовчі, виявляє жовчогінну дію;
• діє як проносний засіб.

Показання до застосування: для дуоденального зондування, як жовчогінний засіб для сліпого зондування як проносний препарат при отруєннях. Магнію сульфат застосовують як антидот при от­руєнні солями барію.

{tab-soli=Кислоти й основи}

Біологічна дія кислот визначається ступенем дисоціації, тобто кількістю утворених йонів водню. Місцево кислоти проявляють в’яжучу, подразливу, припікальну дію залежно від ступеня дисоціації та глибини взаємодії кислот із білками тканин. Високодисоційовані кислоти зумвлюють коагуляційний некроз (припікальний), який супроводжується запаленням, набряком, гіперемією, болем. Кислоти швидко всмоктуються зі шлунка і кишок у кров, зв’язуються з гідрокарбонатами і фосфатами (буферними системами крові). Зменшення лужних резервів призводить до компенсованого ацидо­зу (при цьому рН крові не змінюється). Подальше виснаження бу­ферних систем спричинює розвиток некомпенсованого ацидозу, за якого підвищується АТ, виникають судоми, пригнічується дихання (за типом Кусмауля), розвивається колапс. Рівень рН нижче ніж 7,16 є несумісним з життям. У медичній практиці використовують кис­лоту хлоридну розведену (див. с. 323) і кислоту борну (див. с. 57).

Ознаки перорального отруєння концентрованими кислотами: опі­ки стравоходу, різкий біль, блювання з домішкою крові, шок, колапс.

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білками утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тканин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — колікваційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мірою, призводять до розм’якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резервів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповіль­нюється дихання, у крові підвищується вміст вуглекислого газу. Ознаками декомпенсованого алкалозу є нудота, блювання кров’ю, жовтянична шкіра та темно-червоне обличчя, біль у животі, судо­ми, лихоманка, сильний головний біль, сповільнене дихання, кома. У медицині застосовують натрію гідрокарбонат як відхаркуваль­ний, антацидний та антисептичний засіб, а також магнію оксид як антацид. Гострі отруєння їдкими основами проявля­ються опіками слизової оболонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть розвинутися механічна асфіксія у зв’язку з опіком і набряком гортані, стравохідно-шлункова кровотеча, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

{tab-soli=Солі}

Солі натрію (натрію хлорид)

Натрій — один з основних катіонів для здійснення життєво важ­ливих функцій організму. Він міститься в організмі в основному позаклітинно, підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рідин, впливає на лужність та об’єм циркулюючої крові.

Потреба в натрії складає 3-6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, проно­су (діареї), блювання, поліурії, опіків, гіпофункції коркової речови­ни надниркових залоз. Він проявляється спазмами непосмугованих м’язів, пригніченням ЦНС, розладами кровообігу.

Натрію хлорид — сольовий препарат, який застосовують у фор­мі ізотонічного, гіпертонічного та гіпотонічного розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9 % розчин, його на­зивають також фізіологічним розчином (хоча це недоречно, оскіль­ки він не містить повний та необхідний електролітний комплекс мінералів складу плазми крові).

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рі­дин і клітин організму.

Показання до застосування: зневоднення на тлі безперервного блювання, проносу, опіків; інфекційні хвороби; значна крововтра­та; шок, колапс; місцево — для оброблення і промивання ран, опі­ків, очей, носової порожнини.

Вводять ізотонічний розчин підшкірно і внутрішньовенно.

Гіпертонічний розчин натрію хлориду — 2—10 % концентрації.

Його осмотичний тиск вищий, ніж тиск у клітині, тому він спри­чинює зморщування і загибель клітин, виявляє також протимік­робну дію.

Показання до застосування: використовують для зовнішнього застосування (2-10 %) для оброблення і промивання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10-20 мл 10 % розчину) для зу­пинки легеневої, шлункової, кишкової кровотечі та при атонії ки­шок; ректально (50-100 мл 5 % розчину) при закрепах як пронос­ний засіб; всередину (2-5 %) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — 0,45—0,6 % концентрації.

Його осмотичний тиск нижчий, ніж тиск у середині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису)

Показання до застосування: для виготовлення розчинів місце- воанестезійних засобів.

Солі калію (калію хлорид)

Калій є основним внутрішньоклітинним йоном — 98 % загаль­ної кількості калію міститься в інтрацелюлярному просторі.

Калій бере участь у генерації і проведенні нервових імпульсів, синтезі ацетилхоліну, він необхідний для підтримки автоматизму серцевої діяльності. Добова потреба в калії становить 2-3 г на добу.

Дефіцит калію в організмі призводить до появи загальної слаб­кості і паралічу м’язів, порушення серцевого ритму (екстрасис­толія), зниження перистальтики кишок.

Калію хлорид — активний сольовий препарат калію.

Показання до застосування: гіпокаліємія різної етіології (на фоні застосовуння фуросеміду, дихлотіазиду, препаратів наперс­тянки тощо), серцеві аритмії (пароксизмальна тахікардія, мерехт­лива аритмія, екстрасистолія).

Протипоказання: повна блокада серця, порушення функції ни­рок та недостатність надниркових залоз.

Вводити калію хлорид парентерально слід дуже обережно. Над­лишок калію пригнічує серцеву діяльність, а внаслідок передозу­вання можлива зупинка серця в діастолі.

Вміст ампули калію хлориду (50 мл 4 % розчину) необхідно роз­чинити в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводити внутрішньовенно крапельно. Входить до складу препаратів аспаркам та панангін.

Солі кальцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат)

Кальцій забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів, бере участь у процесі згортання крові, передачі нервових імпульсів, функціонуванні нервової, м’язової і залозистої тканин.

Добова потреба в кальції становить 1-1,5 г. Дефіцит кальцію призводить до появи тетанічних судом у дорослих, спазмофілії у ді­тей, підвищення збудливості нервової системи.

Кальцію хлорид і кальцію глюконат беруть участь у процесі згортання крові, зменшують проникність біологічних мембран (у тому числі судин), виявляють протизапальну, протиалергічну і протиексудативну дію; стимулюють серцеву діяльність (впливають на серце протилежно йонам калію).

Препарати кальцію застосовують при кровотечах, алергійних реакціях, хворобах шкіри (екзема, псоріаз), паращитоподібної за­лози, ексудативно-запальних процесах, діатезі, капіляротоксикозі, у складі комплексної терапії хворих з переломами, остеопорозом, при запальних захворюваннях.

При отруєнні солями магнію, щавлевої і фторидної кислот пре­парати кальцію застосовують як антидоти.

Протипоказані препарати кальцію при лікуванні серцевими глі­козидами, схильності до тромбозів, тяжкій формі атеросклерозу.

Якщо препарат введено поза веною, основними скаргами хворого будуть відчуття пекучості і сильний біль (препарат при введенні в тканини зумовлює некроз). У цьому випадку необхідно не виймаю­чи голку ввести хворому магнію сульфат, обколоти уражене місце 0,25-0,5 % розчином новокаїну. Кальцію глюконат парентерально слід вводити внутрішньом’язово та внутрішньовенно, він не вияв­ляє подразливої дії на тканини.

Солі магнію (магнію сульфат)

Магній є складовою багатьох ферментів, від нього залежать енер­гетичний обмін, нервово-м’язова збудливість, регуляція проникнос­ті клітинних мембран. Він є антистресовим елементом. Добова нор­ма магнію становить 0,3-0,4 г.

Ознаки дефіциту магнію: підвищена дратівливість, апатія, де­пресія, тремтіння м’язів, порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат — сольовий препарат, що виявляє різнобічну дію, особливо залежно від шляхів уведення.

1. При парентеральному введенні (внутрішньом’язово, внутріш­ньовенно):

• пригнічує ЦНС, виявляє протисудомну дію;
• знижує АТ, виявляє антигіпертензивну, спазмолітичну дії;
• знижує скоротливу активність міометрія, виявляє токолітичну дію.

Показання до застосування: прееклампсія та еклампсія, гіпертензивний криз, загроза передчасних пологів.

2. При ентеральному введенні:

• зумовлює рефлекторний викид жовчі, виявляє жовчогінну дію;
• діє як проносний засіб.

Показання до застосування: для дуоденального зондування, як жовчогінний засіб для сліпого зондування як проносний препарат при отруєннях. Магнію сульфат застосовують як антидот при от­руєнні солями барію.

{tab-soli=Глюкоза}

Глюкоза є одним з основних енергетичних джерел в організмі, має антитоксичні властивості. Глюкозу використовують у медицині у формі ізотонічного та гіпертонічного розчинів, таблеток.

Ізотонічний розчин глюкози має 5 % концентрацію.

Його осмотичний тиск дорівнює такому тискові крові та рідин організму. Застосовують при зневодненні, хронічних захворюван­нях, виснаженні (кахексії), інтоксикації, хворобах печінки, колап­сі, шоці, а також для розведення ліків. Глюкоза в ізотонічному роз­чині є постійним компонентом кровозамінних та протишокових рідин. Вводити слід підшкірно крапельно (300-500 м л), внутрішньо­венно та ректально крапельно (500-1000 мл).

Гіпертонічний розчин глюкози має 10—40 % концентрацію.

Осмотичний тиск його вищий, ніж такий тиску крові і міжклітин­них рідин. Гіпертонічні розчини глюкози сприяють підвищенню АТ, покращенню серцевої діяльності, антитоксичної властивості печінки.

Показання до застосування: гіпоглікемія, хвороби печінки, шок, колапс тощо.

Вводити глюкозу в гіпертонічному розчині необхідно тільки внутрішньовенно. При підшкірному чи внутрішньом’язовому вве­денні виникають запалення, некроз тканин.
Глюкоза несумісна з левоміцетином і стрептоміцином.