Галогеновмісні сполуки
До галогеновмісних сполук належать сполуки хлору (хлорне вапно, хлорамін Б, хлоргексидину біглюконат тощо), сполуки йоду (розчин йоду спиртовий, розчин Люголя, йодинол тощо).
Вони виявляють бактерицидну дію. Механізм дії: денатурують білки в мікробних клітинах.
Хлорне вапно — білий порошок, що містить 25 % вільного хлору. Зберігають у сухому прохолодному місці. Виявляє дезінфекційну та дезодораційну дію.
Хлорамін Б — порошок білого або жовтуватого кольору, що містить 25-29 % активного хлору. Має антисептичні і дезодораційні властивості. Застосовують для оброблення предметів догляду за хворими, неметалевого інструментарію, а також для оброблення інфікованих ран.
Хлоргексидину біглюконат — ефективний антисептичний засіб. Бактерицидно впливає на грампозитивні і грамнегативні бактерії, а також на збудників венеричних хвороб: трепонем, гонококів, трихомонад. Застосовують для оброблення операційного поля і рук хірурга, знезараження хірургічного інструментарію, а також для промивання ран, сечового міхура, лікування опіків.
5 % розчин йоду спиртовий використовують для оброблення операційного поля та рук хірурга перед операційним втручанням, а також країв ран. Йод виявляє місцеву подразливу дію та може всмоктуватись у кров і чинити резорбтивну дію.
Розчин Люголя — препарат, що містить йод (1 частина йоду, 2 частини калію йодиду і 17 частин води). Застосовують як антисептик для змащування слизової оболонки глотки і гортані.
Йодонат — це комбінований препарат, що містить 4,5 % йоду. Застосовують для оброблення операційного поля.
Йодинол — рідина темно-синього кольору із запахом йоду. Основною діючою речовиною є молекулярний йод, який має антисептичні властивості. Використовують для зовнішнього застосування при тонзиліті, гнійному отиті, опіках, трофічних і варикозних виразках.
Йоддицерин завдяки широкому спектру протимікробної дії застосовують для лікування гнійних ран, маститу, гаймориту тощо. Йоддицерин — препарат нового покоління, який досліджували в Україні протягом 18 років. Це комбінований засіб, що містить йод, димексид та гліцерин; він не спричинює печіння, не пошкоджує тканини, добре проникає крізь шкіру і знешкоджує гриби, патогенні мікроорганізми, кліщі та віруси.
Йодоформ (трийодметан). Виявляє протимікробну дію. Використовують для зовнішнього застосування у формі присипок, мазі і пасти для лікування інфікованих ран, виразок.
Побічні ефекти: алергійні реакції.
Окисники
До окисників належать гідрогену пероксид, калію перманганат, бензоїлпероксид, які виявляють антисептичну і дезодораційну дію.
Розчин водню пероксиду — безбарвна прозора рідина без запаху, що містить 3 % гідрогену пероксид. Швидко руйнується під дією світла, під час нагрівання, у разі контакту з основами, органічними сполуками й металами,виділяючи кисень, який має незначну протимікробну активність, але при цьому відбувається механічне очищення ран, виразок, порожнин від гною, слизу, згустків крові, мікроорганізмів. Також виявляє здатність зупиняти кровотечу (сприяє перетворенню фібриногену на фібрин). Застосовують цей розчин як дезінфекційний і дезодораційний засіб для промивань та полоскань при стоматиті, ангіні, для оброблення та лікування гнійних ран, зупинки носової кровотечі. Для стерилізації медичних інструментів використовують 6 % розчин гідрогену пероксиду.
Калію перманганат — темно-фіолетові кристали або дрібний порошок з металевим полиском, розчинний у воді. Препарат має здатність у присутності органічних речовин виділяти атомарний кисень, який забезпечуєпротимікробний і дезодораційний ефект. Місцева дія на шкіру і слизові оболонки залежить від концентрації: за низьких концентрацій проявляє в’яжучу дію, а за високих — подразливу і припікальну. Застосовують розчин калію перманганату для полоскань, спринцювань, промивання ран, шлунка при отруєнні морфіном та іншими легко окиснювальними отрутами. Як антисептичний та в’яжучий засіб застосовують при опіках.
Бензоїлпероксид (окси 5, 10) — препарат, що завдяки звільненню кисню гальмує розвиток анаеробних мікроорганізмів. Виявляє протимікробну і кератолітичну дію. Призначають для лікування акне (вугрів звичайних).
Кислоти й основи
Органічні та неорганічні кислоти виявляють дезінфекційну дію, яка залежить від ступеня дисоціації (розщеплення на йони). Кислоти і основи проникають у мікробні клітини і спричинюють денатурацію білків, що зумовлює їхню загибель. До них відносять кислоту борну та розчин аміаку, натрію тетраборат (бура).
Кислота борна — білий порошок, розчинний у воді та спирті. Через наявність побічних ефектів використовують обмежено: дорослим призначають водні розчини для промивань при кон’юнктивіті, дерматиті, а спиртові розчини — при отиті, піодермії, екземі.
Протипоказання: у період годування груддю для оброблення молочних залоз, оскільки борна кислота є протоплазматичною отрутою ( отрута, діюча на рівні клітин і руйнує тканини).
Розчин аміаку 10 % (нашатирний спирт) — прозора летка рідина з гострим запахом. Розчиняється у воді та спирту. Справляє подразливу та рефлекторну дію (див. розділ «Засоби, що впливають на аферентну іннервацію»), а також добре очищує шкіру і виявляє протимікробну дію. Застосовують для оброблення рук хірурга за методом Спасокукоцького—Кочергіна.
Метод Спасокукоцького — Кочергіна полягає в обробці рук 0,5 % розчином аміаку протягом 6 хв. Розчин наливають у два стерильних, заздалегідь обпалених тази. В кожному з них руки старанно обробляють салфетками протягом 3 хв, потім витирають стерильними салфетками і старанно обробляють протягом 5 хв 70 % або 96 % етиловим спиртом. Спирт має бактерицидну і дубильну дію. 70 % етиловий спирт проникає глибше в пори шкіри, 96 % етиловий спирт відзначається вираженішими дубильними властивостями, але має більш поверхневу бактерицидну дію.
Натрію тетраборат (бура, боракс) — виявляє протимікробну і протизапальну дію. Призначають для полоскання порожнини рота при ангіні, фарингіті, тонзиліті, а також в гінекології для лікування вагініту.
Солі важких металів
До солей важких металів відносять ртуті дихлорид, срібла нітрат, протаргол, цинку сульфат. Препарати виявляють як протимікробну, так і місцеву дію на тканини. Місцева дія солей важких металів залежить від концентрації — в’яжуча, подразлива та припікальна. В’яжуча дія пов’язана зі здатністю йонів металів утворювати альбумінати. За підвищення концентрації розчинів солі металів справляють подразливу і припікальну дію.
Ртуті дихлорид (сулема) — порошок білого кольору, розчинний у воді та спирті. Є активним дезінфекційним засобом, але дуже токсичним. Застосовують для дезінфекції білизни, одягу, предметів догляду за хворими.
Срібла нітрат (ляпіс) — безбарвні кристали у вигляді пластинок. Під дією світла препарат темнішає. У невисоких концентраціях виявляє в’яжучий та протизапальний ефект, у високих — припікальний.
Використовують для зовнішнього застосування при ерозіях, тріщинах, виразках, надмірних грануляціях, для оброблення слизових оболонок гортані, піхви, сечовипускального каналу, а також при гострому кон’юнктивіті.
Протаргол — порошок коричневого кольору, що містить 7,8- 8,3 % срібла. Виявляє в’яжучу, антисептичну та протизапальну дію. Застосовують для змащування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, промивання сечових шляхів і сечового міхура, в офтальмології — при кон’юнктивіті, бленореї. На сьогодні широкого застосування не має.
Цинку сульфат — безбарвний порошок, виявляє антисептичну та в’яжучу дію. Застосовують при кон’юнктивіті, ларингіті, для спринцювань при уретриті і вагініті.
Внаслідок випадкового або навмисного вживання препаратів усередину може відбутися гостре отруєння солями важких металів. При цьому спостерігаються:
- ознаки подразнення травного каналу (нудота, блювання, біль у животі);
- порушення з боку ЦНС (збудження, судомні напади або пригнічення);
- порушення з боку серцево-судинної системи (гостра серцева недостатність, колапс);
- порушення функції нирок через 2-4 доби (сулемова нирка).
Допомога полягає у:
- видаленні отрути (промивання шлунка з використанням унітіолу, активованого вугілля, молока, яєчного білка). Промивання шлунка слід проводити обережно при отруєнні ртуті дихлоридом, оскільки він ушкоджує стравохід та шлунок. Призначають також сольові проносні та роблять сифонні клізми з унітіолом;
- інактивації отрути, що всмокталася. Здійснюють шляхом уведення у вену протиотрути — унітіолу або натрію тіосульфату (унітіол має сульфгідрильні групи, з якими зв’язуються солі металів, а натрію тіосульфат під час взаємодії перетворює їх на неотруйні сульфіти);
- проведенні форсованого діурезу при легкому та середньому ступені отруєння;
- гемодіалізі та перитонеальному діалізі з уведенням унітіолу та тетацин-кальцію (утворює з ртуттю комплексні сполуки) при тяжкому ступені отруєння.